Кафедра Анестезіології, інтенсивної терапії, трансфузіології та гематології

Павлов Александр Александрович

Павлов Олександр Олександрович

Закінчив педіатричний факультет в 1997 році.

У різний час на різних посадах працював в 4-ій лікарні швидкої та невідкладної допомоги, обласному клінічному центрі урології та нефрології ім. проф. В.І. Шаповала.

З 2006 року - в Інституті загальної та невідкладної хірургії АМН України, де пройшов шлях від лікаря-анестезіолога, старшого наукового співробітника до керівника анестезіологічної служби інституту, доктора медичних наук, завідувача кафедри анестезіології, інтенсивної терапії, трансфузіології та гематології ХМАПО.

В силу зайнятості А.А. Павлов не скоро, зате толково, докладно відповів на питання анкети випускника.

Про вибір.

«Мені вибирати було, загалом-то, ні з чого : будь-ким в широкому діапазоні від космонавта до двірника стати не хотілося і інженером, як батько, теж. Приваблювало хіба що справа мами - вона все життя пропрацювала лікарем-педіатром в дитячій поліклініці, і я вирішив спробувати себе в її справі.

Щоб краще підготуватися до вступу, як передбачалося, в Харківський медінститут, пішов з спортінтернату (хоча згодом таки став кандидатом у майстри спорту з дзюдо) і закінчив загальноосвітню середню школу, а потім медучилище. Мама казала: «Студент у білому халаті - це ще не лікар». І я з 14 -ти років практикувався санітаром, потім у ролі медсестри в міських клініках.Тільки тоді, коли на ділі переконався в правильності своїх намірів, вступив до медінституту».

Про навчання.

«Я збирався вивчитися на дитячого хірурга, але час вніс свої поправки: коли в медицині почалися перетворення в дусі лихих 1990-х років, знайти роботу за обраною спеціальністю стало важко, якщо взагалі можливо. І тоді я вибрав анестезіологію . Навчався в інституті і працював у відділенні анестезіології 7-ий дитячої лікарні. Згодом виявилося як у тій приказці - немає лиха без добра, тобто «перекваліфікація» пройшла цілком успішно.

Вуз дав такий багаж знань з фундаментальних та клінічних дисциплін, що користуюся ними до цих пір і , думаю , вистачить ще надовго. Тим більше, що я постійно поповнюю його за допомогою самоосвіти. У студентські роки я навчився... вчитися. Поясню це, на перший погляд, занадто мудроване словосполучення. Будь ти хоч семи п'ядей у чолі, все одно неможливо розмістити, а тим більше утримати в голові ті знання, які удосталь викладали наші вчителі. А ось орієнтуватися, знаходити потрібне в літературі, якому іншому джерелі - таке вміння при необхідності виручить завжди».

Про роботу.

«Влаштовуватися на роботу в 4-у невідкладну«допомогу» я прийшов, як кажуть, з вулиці. Колишньому тоді завідувачу відділенням інтенсивної терапії та реанімації к.мед.н., доценту В.А. Екзархову заявив: мовляв , хочу і можу працювати дитячим анестезіологом. Віталій Олександрович, мабуть, вирішив перевірити це самовпевнене «можу», а переконавшись, що хлопець таки не збрехав, подбав про те, щоб я пройшов хорошу школу інтенсивної терапії за своєю спеціалізацією.

Незабаром я з відзнакою закінчив магістратуру з анестезіології та приступив до підготовки кандидатської дисертації. Мені запропонували очолити один з підрозділів потужної служби реанімації - відділення гравітаційної хірургії крові, і я в 24 роки від народження став завідувачем. Наймолодшим в Україні. До слова, в 36 років опинився і наймолодшим доктором медичних наук.

Потім кілька років я завідував відділенням анестезіології з палатами інтенсивної терапії в обласному клінічному центрі урології та нефрології імені В.І. Шаповала. Цей період запам'ятався не тільки цікавою та плідною роботою в чудовому колективі однодумців, а й зустріччю з моєї Оленою Олегівною, майбутньою дружиною. Вона теж випускниця нашого вузу і сьогодні працює в Центрі дитячим урологом. У нас двоє синів - дев'ятирічний Олексій і однорічний Олег. У майбутньому бачу їх теж в медецині. Тільки не анестезіології! Жарт, звичайно, але не без відомої частки правди. І ось чому.

У 2006 році я поступив на роботу в Інститут загальної та невідкладної хірургії. Спочатку трудився лікарем-анестезіологом, старшим науковим співробітником, а до 2011 року «підріс» до керівника інститутської анестезіологічної служби, доктора медичних наук. За допомогою професора В.В. Бойко і професора Н.І. Хвисюка створив кафедру анестезіології, інтенсивної терапії, трансфузіології та гематології академії післядипломної освіти.

Графік щільний: робота в Інституті загальної та невідкладної хірургії, в обласному онкоцентрі, в суботу заняття з дисертантами, ну а в рідкісні вільні від роботи дні пишу свої наукові праці та , здається, справляюся: наприклад, за чотири роки - чотири монографії. Всього ж на рахунку 68 затверджених ВАК наукових робіт, 21 запатентований винахід. Робочий день починається о 6.30 і закінчується як уж вийде. Мене цілком влаштовує, а синам я б не хотів такої круговерті.

Анестезіологія - така наука, що будь ти в званнях-регаліях , все одно трудишся над пацієнтом заздалегідь знаючи: він буде дякувати хірургу, анестезіолог залишиться «за кадром». Їхні взаємини простими і задушевними не назвеш. Так у всьому світі. На одному Міжнародному конгресі анестезіологів слухав, крім іншого, доповідь доктора-анестезіолога з Лондона. На початку виступу був представлений на загальний розумінню малюнок-шарж: борсається у воді анестезіолога оточують акули-хірурги... І сміх, і гріх. Втім , я про інше - про те, що світ тісний. Добре б побачитися з хлопцями з мого випуску, тільки б знайти час».

Про alma mater.

«Зустрічаючись і спілкуючись із зарубіжними колегами, я дійшов висновку: ми, загалом-то, рівні з ними в тому, що стосується знань, майстерності, але нескінченно далекі від них в технічної та матеріальної оснащеності праці анестезіолога, та й не тільки його. Відсталість у техніці, технологіях не може привести до прогресу ні в одній з галузей знань і сфер діяльності. Тому я вітаю прагнення ректора нашого медуніверситету професора В.М. Лісового оновлювати матеріально-технічну базу вузу, а також очолюваного ним Центру урології та нефрології. Бажаю йому побільше можливостей у цій справі, а ще - якнайшвидшого відкриття університетської клініки. Упевнений, вийде».